Які книги та як читати дітям дошкільного віку

Зараз, практично з самого народження, дитину супроводжує книга. Спочатку це пластикові книжки-пищалки з простими картинками, потім - барвисті книги з щільного картону, далі - звичайні книги, з великим шрифтом, і як завершення, дорослі книжки з звичайним друкарським шрифтом та малою кількістю ілюстрацій.

Щоб дитина і книга продовжували супроводжувати один одного протягом всього життя, треба над цим попрацювати. Прищеплюйте любов до книги з раннього дитинства: купуйте дитині книги, читайте їй вірші, оповідання, казки та інші малі літературні жанри. Нехай відвідування книжкових магазинів і купівлі нових книг стануть вашим сімейним святом і ритуалом.

Якщо у вас зберігся старий фільмопроектор з діафільмами, то це чудова можливість прищепити вашій дитині любов до читання. Пригадую сама, як ми з батьками прикріплювали до стінки з килимом біле простирадло, вимикали світло і занурювалися у цікавий світ перегляду та читання дитячих фільмів і казок.

Не забувайте і про культуру поводження з книгою! Не дозволяйте малювати в книгах, рвати книжки і кидати їх на підлогу, навчайте малюка тримати всі книги в порядку, показуючи йому власний приклад поведінки з книгою.

Навіщо читати дітям книжки на ніч?

Малюк і мама, малюк і тато - це зв'язок дитини з батьками, даний природою. Тісний контакт, як фізичний, так і душевний між мамою і її дитиною закріплюється при грудному вигодовуванні, а солодкий дитячий сон заколисується в цей час маминою колисковою. Мамин голос, ніжний і рідний, супроводжує дитину з самого зародження його життя. Після припинення грудного вигодовування і тоді, коли колискова пісенька перестає бути актуальною, багато батьків забувають про збереження тісного емоційного зв'язку між ними та дитиною. Мамин голос часто починає замінювати перегляд мультфільмів на ніч, а добре ніжне батьківське слово перетворюється на рідкісний дар. Спілкування з дитиною перетворюється в основному в мову команд і заборон: «помий руки», «пограй», «подивись мультик» ... Активний життєвий ритм і реалії сучасного життя віддаляють один від одного батьків і їх дітей. Тому, мудрі і люблячі батьки повинні цінувати спілкування з малюком, що дозволяє укріпити взаємозв'язок з дитиною.

Ось тут і приходить на допомогу читання дітям книг на ніч? Чому саме на ніч? Тут можна виділити кілька причин такого вдало обраного часу доби для читання:

• Час перед сном - це той період, коли всі вже звільнилися від денних турбот. Тому, це найбільш вдало обраний час доби для створення довірливої атмосфери між батьками і дитиною, це своєрідний сімейний ритуал, присвячений спільній справі, спілкуванню, взаємного прояву любові і гармонії.
• Читання дітям на ніч - це продовження колискової, яка виконувала місію заколисування, але з віком перейшла на іншу - вищу сходинку.
• Вечірня атмосфера сама по собі заспокоює, тому читання книжок на цей час полегшує сприйняття почутого і сприяє формуванню позитивних емоцій, а отже - і приємних сновидінь.

Любов до читання

Часто батьки скаржаться на те, що їхня дитина не любить читати книги, забуваючи при цьому, що любов до читання можна і потрібно прищеплювати. Читання дітям книг на ніч - хороший і ефективний спосіб формування любові до книг у майбутньому. Тільки ось, якщо шанс втрачено, то його, навряд чи, наздоженеш. Тому, читати книги важливо саме в тому віці, коли дитина сама ще не в змозі досить багато прочитати.

Казки на ніч або казкотерапія

«Сказка ложь, а в ней намёк, добрым молодцам урок», - відразу згадалося про казки. Читання дітям казок на ніч - це кращий засіб хорошого заколисування і засипання. Казкотерапія добре себе зарекомендувала з давніх часів. Читання казок - це чудовий засіб для формування психіки та сприйняття навколишнього світу малюком, це важливий інструмент раннього розвитку, а також головний елемент виховної роботи.

Читання казок, обговорення дій і вчинків дійових осіб, а також фантазування продовжень історій сприяють всебічному розвитку інтелекту дитини. Казкотерапія на ніч - це також запорука хорошого засипання для непосидючого малюка. Головне - навчитися заінтригувати крихітку і спонукати в неї інтерес до слухання.

Щоб читання приносило задоволення і реальну користь, потрібно дотримуватися простих, але важливих правил:

• Якщо ваш малюк не хоче слухати, то не потрібно його примушувати, так як це не принесе ніякої користі.
• Не зловживайте часом! Як правило, маленьким діткам у віці від року до трьох читають у середньому до десяти хвилин, у віці від трьох до п'яти років - 15-20 хвилин поспіль. Хочу зауважити, що це середні показники, а ніяк не нормативи. Ви повинні підлаштовуватися під потреби вашої дитини.
• Читання книги дитині на ніч повинне приносити взаємне задоволення. Якщо ви себе просто змушуєте читати, щоб виконати щоденний план, це не принесе ніякого задоволення вашій дитині. Відомо, що маля дуже відчуває емоції своїх батьків, тому читання книги має відбуватися за позитивного настрою і має приносити максимум задоволення.
• Відбираючи книги, орієнтуйтеся на вподобання вашої дитини.
• Не обирайте страшних книжок, що розбурхують уяву.
• Читаючи кожен день книги своїй дитині, ви сприяєте розширенню її знань і словникового запасу.
• Рекомендується читання книг обома батьками, що сприятиме становленню тісного душевного контакту дитини як з мамою, так і з татом.
• Читайте книгу повільно, виразно, намагаючись максимально передати емоції діючих героїв і обстановки.
• Не замінюйте живе читання «сухими млявими» аудіокнигами.

Формування оптимістичного світосприйняття у дитини

 дошкільного віку

Дитина вже з перших років свого життя зустрічається з багатоманітністю об'єктів довкілля, подій, відносин, настроїв, думок. Контакти з навколишнім світом, безперечно, впливають на малюка позитивно, розширюючи його світогляд, даючи перші уроки спілкування з природою, однолітками, батьками та іншими дорослими.

Проте вони можуть містити у собі й повну небезпеку для фізичного і психічного здоров"я дошкільника, оскільки у нього ще не сформовані механізми регуляції і критичне ставлення до дійсності, немає достатнього обсягу уявлень про хороше і погане, корисне і шкідливе, обов'язкове і бажане, дозволене і заборонене тощо. На жаль, сучасне життя довкола дитини насичене саме негативними проявами. Вона може їх відчути у сім"ї, на дитячому майданчику, в дошкільному закладі, транспорті, магазині, інших громадських місцях. Як наслідок, вже у недалекому майбутньому це може спричинити різні порушення нервово-психічного стану (тривожність, вередування, плаксивість, розлади сну і апетиту, надмірна збудливість або загальмованість в поведінці, навіть - ранні неврози, депресивні чи агресивні стани), а згодом накласти негативний відбиток на характер особистості, її світосприйняття.

Ніхто з батьків не хоче, щоб їхня дитина виросла песимістом, постійно незадоволеним всім і всіма, схильним до критиканства, звинувачень, нудьги і нездатним бачити світле в житті, вносити в буття радість, красу, оптимізм. Як же навчити малюка радіти життю і виховати з нього позитивно налаштовану особистість? Готових рецептів не існує. Хоча основне вирішення цієї проблеми лежить у психологічній площині, та це зовсім не означає необхідності будь-що неодмінно звертатися за консультаціями до психологів. Батьки й самі можуть їй зарадити. Тут головне - любити свою дитину, виявляти постійну увагу і турботу не лише про її фізичний, а й про психічний стан, своєчасно помічати позитивні й негативні зміни цих станів і реагувати на них адекватними способами. Дитячі психологи стверджують, що в кожній дитині від народження закладені певні емоційні потреби, і для того, щоб дитина була емоційно стійкою, витривалою, життєрадісною, ці потреби необхідно задовольняти. Серед них найважливіша - потреба в любові та увазі. Коли дитина відчуває, що її дійсно люблять, що вона бажана, її розвиток відбуватиметься нормально, в оптимальному темпі, в оптимальні строки, під захистом і проводом батьківської любові. Без цієї любові можуть траплятися порушення, затримки емоційного і соціального розвитку особистості, для корекції яких іноді замало педагогічних зусиль, а потрібна допомога лікаря-психіатра, психолога. Звісно, батьки вважають, що люблять своїх дітей, але розуміння батьківської любові у різних людей різне. На жаль, не завжди воно співпадає з емоційною потребою самих дітей. Для них головне - ласкаве слово, довірлива розмова, вчасна порада чи застереження, теплий погляд, батьківські обійми, поцілунок, а зовсім не формальне задоволення їхніх фізичних, матеріальних потреб.

Усвідомлюючи важливість розв'язання порушеної проблеми для особистісного зростання дошкільника, батьки повинні робити певні кроки в даному напрямку.

Розпочніть з себе!

Які б сюрпризи не приготувало Вам життя, намагайтесь стримувати свої емоції, приховувати поганий настрій, контролюйте власні висловлювання та дії в проблемних ситуаціях. Не переносьте негатив свого стану на близьких людей, в першу чергу, на дітей, але й не влаштовуйте демонстративної ізоляції від світу, коли Вам погано. Пам'ятайте: свідками таких сцен найчастіше стають беззахисні діти, які не здатні адекватно оцінити ситуацію, зробити правильні висновки, а тим більше - Вам допомогти. Якщо ж Ви відчуваєте потребу зняти напругу, зробіть це не в присутності дитини і в прийнятний спосіб (без брутальних слів, крику, тютюну і алкоголю тощо). Тільки батьки, які володіють собою, здатні до наступного кроку.

Спостерігайте за малюком

Фіксуйте для себе його досягнення і невдачі, вивчайте особливості спілкування, поведінкових реакцій своєї дитини та їх причини: що саме викликає у неї незадоволення, смуток, зміну настрою, радість, емоційне піднесення, чим полюбляє займатися, де бувати, з ким охочіше спілкується чи уникає контактів тощо. Враховуйте вроджені психологічні прояви нервової системи своєї дитини, тобто специфіку її темпераменту, та спирайтеся на найбільш позитивні з них у вихованні життєрадісності дошкільника.

Найлегше з дитиною-сангвініком, яка завдяки природній врівноваженості, силі та рухомості нервових процесів відрізняється емоційною сприйнятливістю, відкритістю для контактів із світом людей, предметів, природи, несхильністю до тривалого нудьгування, невдоволення, веселістю тощо. Підтримуйте її оптимістичну налаштованість, скеровуйте дитячу активність так, щоб будь-яка діяльність розгорталась на мотивованому інтересі, доводилася до кінця і приносила задоволення результатами. Оскільки така дитина легко піддається сторонньому впливу, уникайте надмірної регламентації, диктату, дайте їй можливість висловити власну позицію, погляд на речі та ситуації, не позбавляйте її самодостатності.

Флегматична дитина

через малорухомість процесів збудження і гальмування в нервовій системі іноді видається байдужою, неемоційною, замкнутою і сумною. Та насправді вона активно переживає події, враження "в середині себе". Нехай Вас не дивує відсутність відкритого прояву емоцій, наприклад, на довгоочікуваний подарунок, зустріч з близькою людиною, приємну пропозицію або на образу, невдачу. Така дитина не буде постійно посміхатися, стрибати від радощів, на очах у всіх заходитися плачем, проте зрідка здатна і на такі бурхливі реакції. Щоб зрозуміти її настрій, душевний стан, визначити характер світосприйняття, важливо на основі довірливих стосунків частіше розмовляти з нею на різні теми, вчити проявляти своє ставлення адекватними її натурі способами (словом, малюнками, музикою, співом та ін.). Сформувати радісну, життєстверджувальну позицію, впевненість у власних силах допоможе ненав'язливе залучення такої дитини до активних видів діяльності (танців, рухливих, спортивних ігор та вправ, розваг, праці по господарству, в природі тощо), в яких вона долатиме нерішучість, замкненість і налаштовуватиметься на досягнення успіху шляхом публічного прояву своїх можливостей.

Особливого клопоту завдають діти-холерики, гіперактивні, гіперемоційні, "некеровані". Їхньому світосприйняттю властивий різкий перепад ставлень, оцінок, настроїв від захоплення, піднесення до заперечення, протесту, пригніченості. Спираючись на вроджену схильність холериків радіти життю, дорослі повинні утримувати стабільність позитивних психічних станів у них і навчати емоційної регуляції поведінки, діяльності. А для цього принагідно вправляти їх в умінні бути емоційно домірними, відповідними ситуації чи події, стану оточуючих людей, стримувати негативні емоції. Пам'ятайте, що діти-холерики є лідерами, організаторами від природи і комфортно почуваються, коли перебувають у центрі уваги та визнані оточенням. Дозволяйте їм самореалізовуватись в лідерстві, але тримайте під контролем взаємовідносини з однолітками, допомагайте в гармонізації цих стосунків для уникнення конфліктів, використовуйте властиву їм чуйність і небайдужість до навколишнього, скеровуйте їхні ініціативи в позитивне русло.

Найменш життєрадісними є діти з меланхолійним типом нервової системи. Вони схильні до тривалого нудьгування, тривожності, песимізму, невпевнені в собі, образливі, сприймають світ ніби крізь темні окуляри, бояться навіть незначних труднощів і невдач, небезпек. Спираючись на вразливість, здатність таких дітей глибоко переживати і розуміти почуття як свої, так і інших людей, батьки повинні оточити їх особливою любов'ю, атмосферою спокою, затишку, захищеності й наповнювати їхнє буття позитивними емоціями, враженнями. Наприклад, під час прогулянок звертайте увагу малюків на красиві, цікаві, незвичайні речі, події ( на клумбі розквітли жовтогарячі тюльпани, а серед них кілька червоних - яке гарне сполучення кольорів; а ось кіт полює на горобця, але ми не дамо образити беззахисну пташку; пізньої осені зацвіли каштани та горобина, а серед зими - барвінок та ін.). В ситуаціях, які зазвичай викликають у дітей острах, нерішучість, будьте поруч, заохочуйте до подолання негативних емоцій, дайте дітям шанс відчути задоволення від проявів власної сили, сміливості, волі (за руку з батьком, а потім і самостійно проковзнути по крижаній доріжці, перелізти через парканчик, відігнати кішку від курчат тощо).

Виховання культури поведінки у дітей

Культура поведінки – це почуття високої людської гідності, яке визначає поведінку людини в різних умовах: у дитсадку, вдома, на вулиці, на очах у всіх і наодинці із собою.

До поняття «культура поведінки» входять уміння і навички, що сприяють розвитку культури розумової і фізичної праці, особиста гігієна, ряд звичок, пов'язаних із ставленням до інших людей: ввічливість, турботливість, уважність, тактовність, делікатність.

Організовуючи дітей у дитячому садку, вихователь на основі «Програми виховання в дитячому садку» визначає зміст навичок і звичок культурної поведінки, створює належні умови для оволодіння ними, добирає методи і прийоми впливу на вихованців. У повсякденному житті під час різних видів діяльності, у різних життєвих ситуаціях поступово вводимо правила культури поведінки. Але перш ніж впровадити правило, треба його коротко і чітко сформулювати: «За столом сиди спокійно», «Одяг вішай тільки у своїй шафі», «За кожну послугу дякуй» та ін.. Не слід подавати правил у вигляді заборон, бо вони не містять вказівок на те, як треба діяти. Коли вводимо нове правило, обов'язково пояснюємо, чому треба робити так, а не інакше. Це сприяє усвідомленому його виконанню. У молодших групах з правилами ознайомлюємо кожну дитину індивідуально, бо малята ще не вміють узагальнювати, не відносять себе то того, що сказано всій групі, проте вони легко засвоюють культурно-гігієнічні правила.

Обов'язковою умовою виховання культурної поведінки є цікаве, насичене різноманітними справами життя. Загальновідомо, що основним видом діяльності є гра. Саме в процесі ігор треба прищеплювати дітям навички і звички культурної поведінки. Н. К. Крупська писала: «Для дітей дошкільного віку ігри мають виняткове значення: гра для них – навчання, гра для них – праця, гра для них – серйозна форма виховання». Вивчаючи правила гри, дитина засвоює і правила культурної поведінки. Зміст гри вводить дошкільників у сферу культурних взаємин дорослих: ввічливість, дисциплінованість, повага до інших і т. д..

Малята усвідомлюють мотиви ставлення людей один до одного: хворий потребує піклування, продавець завжди ввічливий з покупцями та ін.. На цій основі формується позитивне ставлення до людей, виникає бажання наслідувати їх, бути на них схожими. Наявність у грі правил, які дитина виконує добровільно, виховує у неї вміння ввічливо просити, дякувати за послугу, культурно розмовляти, бережно ставитися до речей і т.д.. Отже ігри – це своєрідна школа активного, творчого засвоєння правил культурної поведінки, яким малята охоче підкоряються і неухильно виконують.

Навчальна діяльність сприяє насамперед формуванню організованої, дисциплінованої поведінки, виробляти вміння уважно слухати вихователя і виконувати всі його вказівки. На заняттях у дошкільників виробляється вміння правильно і красиво тримати корпус під час роботи, бути спокійним, врівноваженим, стримувати поривання до розмови, руху, сміху. У процесі занять вони оволодівають правильною літературною мовою.

У трудовій діяльності діти, що об'єднані спільною працею, вступають у певні взаємини, нормальний характер яких визначається взаємною повагою, культурою спілкування, ввічливістю. У формуванні навичок і звичок культурної поведінки треба стежити, щоб не було розриву між уявленнями дітей про норми поведінки і їх власною поведінкою.

Найкращого успіху у вихованні навичок і звичок культурної поведінки у дітей можна досягти за умови поступового цілеспрямованого впливу на них усього колективу дитсадка і активної підтримки сім'ї.

Однією з умов, що сприяє правильному вихованню, є дружні, теплі взаємини між членами сім'ї. Вони створюються на основі спільних переконань, інтересів і переживань, взаємної любові і поваги, участі всіх у створенні культурних і зручних умов життя. Якщо дитину з раннього віку привчати культурно і ввічливо розмовляти, рахуватися з інтересами інших, стримувати себе, а іноді й поступатися своїми інтересами з поваги і любові до близьких, то повага до батька і матері, до старших членів сім'ї, а також до всіх інших людей, ласкаве ставлення до них стають для неї незмінним правилом поведінки. Батько й мати для дитини – взірець для наслідування. Те, як вони діють, як поводять себе, як розмовляють один з одним, як говорять про інших стає для дітей еталоном. Особливого досвіду вони не мають і не можуть внести вжиття сім'ї якихось змін. Крім того, усе природне сприймається значно глибше і легше, ніж те, що викладається, рекомендується. Єдина лінія виховання означає, що дитина чує і бачить у сім'ї саме те, чого її навчають у дитячому садку (ввічливості, скромності, стриманості, дисциплінованості, працьовитості).

Виховувати культуру поведінки – це означає постійно турбуватися про те, щоб у дітей зростала культура людських відносин, щоб ставала щедрою на ласку, добро, увагу, допомогу і турботу дитяча душа і щоб усі ці якості виявлялися в приємних для оточуючих формах поведінки.

 

Вплив батьківських установок на розвиток дітей

Тато, матуся... Для дитини батьки – найрідніші, най значущіші і найкращі люди. Їхній авторитет, особливо на ранніх стадіях психо-емоційного та мовленнєвого розвитку, незаперечний і абсолютний.

Тож важливим фактором взаємин батьків і дітей є високий рівень їхнього взаєморозуміння, для встановлення якого необхідна здатність розуміти одне одного, уміння басити за зовнішньою стороною поведінки її істинність – мотиви дій, висловлювань, емоційних реакцій.

Особливості стосунків батьків і дітей, пов'язані з рівнем їхнього взаєморозуміння, формують і специфічний стиль спілкування. Дехто з батьків будує стосунки з дітьми на довірі й повазі. Інші вважають, що не обов'язково переконувати дітей у правомірності своїх вимог. У першому випадку формується дружній стиль спілкування, який ґрунтується на проханні, пораді, доброму гуморі, підбадьорюванні, тобто такий, який сприяє формуванню в дітей почуття власної гідності, розвиває максимальну самостійність і доброзичливість. У другому – складається наказовий (командний) стиль спілкування, який проявляється в безапеляційному тоні, вимогах безумовної слухняності, в надмірній різкості, залякуванні тощо. Він формує потаємність, безініціативність, озлобленість, жорстокість, низький рівень людської самоцінності, звичку до сліпої покори.

Кожний з цих способів спілкування впливає на емоційний стан людини, на її мовленнєвий розвиток. Якщо доброзичливість і делікатність між батьками й дитиною створюють хороший настрій, приплив енергії,то командний стиль викликає образи, роздратування,зниження загального життєвого тонусу, пригнічений настрій.
Від стилю спілкування залежать і виховні можливості сім'ї. Позитивні емоційні контакти батьків із дітьми полегшують виховний вплив на них, негативні – ускладнюють.

Прикладом позитивних установок, які історично склалися і передаються з покоління в покоління та охороняють людину, є прислів'я та приказки, казки і байки з мудрими настановами, де добро перемагає зло, а мудрість перемагає дурисвітство, пиху, де важливими є віра в себе і свої сили. У народі кажуть: «Добре словечко гріє сердечко», «Добре слово солодше за цукор та мед».

 

Гра як ефективний засіб соціалізації дитини

 

Саме гра є засобом підготовки дитини до «дорослого» життя, її соціалізації, морально-етичного виховання.

В грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, усвідомлює свої можливості, взаємозв'язки з іншими тощо.
За допомогою гри дитина оволодіває:

• усією системою людських взаємин – спочатку на емоційному, а потім на інтелектуальному рівні;
• способами практичної і розумової діяльності; великим діапазоном людських почуттів;
• поняттями «добро» і «зло», вчиться їх розрізняти;
• морально-етичними нормами, виробленими людством.

Недарма Василь Сухомлинський порівнював гру з великим світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ.

Якщо у реальному житті дошкільники здебільшого орієнтовані на спілкування з дорослими, то у грі вони взаємодіють насамперед одне з одним. На поведінку дошкільників впливає як партнер по грі – його ставлення до ігрового завдання, інших учасників, так і сама ігрова діяльність, яка потребує від дітей спрямованості одне на одного й актуалізує у них морально-етичні норми взаємодії.
Взаємодія з однолітками є одним з важливих чинників для формування морально-етичних рис особистості, оскільки така взаємодія не лише сповнює життя дітей новими враженнями, але й є джерелом їхнього власного соціального досвіду. Вона впливає на розвиток подальших стосунків малюків з людьми, які їх оточують. Так, уже з двох років діти вступають у соціальні стосунки між собою: спілкуються одне з одним на зрозумілій для них мові слів і жестів, діляться іграшками, проявляють співчуття, якщо товариш упав або забився тощо. Разом з тим, діти раннього віку граються поряд, бо ще не вмі-ють гратися разом. Намагання вступити у взаємодію з ровесниками часто закінчуються невдачею: діти штовхаються, смикають одне одного за волосся, відбирають іграшки. Це зрозуміло, адже малюки ще не вміють погоджувати свої дії з діями інших. Але якщо навіть одна дитина починає виконувати елементарні ігрові дії, наслідуючи дорослих, то й інші діти починають цікавитися ними.

З огляду на ці особливості малюків дорослим необхідно створювати умови для формування у дітей раннього віку доброзичливих стосунків з ровесниками, уміння входити в контакт з однолітками, виявляти емоційно-позитивні дії щодо інших дітей.

Разом з тим, педагог має пам'ятати, що безпосередній вплив на дитину з його боку, безумовне і бездумне підкорення дитини вказівкам дорослого не сприяють виробленню у неї навичок морально-етичної поведінки. Такі навички формуються лише тоді, коли діти дошкільного віку самі обирають тему г